Елбридж Колбі: стратег США, який поставив паузу на військову допомогу Україні
Українська влада не має жодного комунікаційного каналу з людиною, яка фактично вирішує, чи отримає Київ ракети Patriot, F-16.
Отже, знайомтеся: Елбридж Колбі — заступник міністра оборони США Гегсета, який і зупинив військову допомогу США вже в той момент, коли вона була на європейському континенті.
Колись цей добродій був голосом «глибинної держави», нині — її м’язом: заступник міністра оборони США з політики, мислитель, стратег і, очевидно, той самий чоловік, який вирішив, що війна в Україні — не його війна. І, відповідно, не війна Америки.
Поки українська влада намагається зловити його хоч на радіохвилях, Колбі вже натиснув на «паузу».
Та не в Spotify, а на останньому оборонному пакеті, який уже стояв на європейських полицях.
Цей новітній Жорж Клемансо американської школи вважає, що головний виклик для США — Китай. Не тому, що росія хороша, а тому, що росія — надто вторинна. Її вже «списано» на другий фронт історії. Тож, за логікою Колбі, підтримка України — це розкіш, яку США собі дозволити не можуть. Принаймні зараз. Принаймні не більше, ніж «трошки гуманітарки і трохи моральної підтримки».
«Ми не можемо воювати на два фронти — проти росії в Європі та проти Китаю в Азії», — сказав Колбі в 2024 році.
І додав: «росія не дійде до Ла-Маншу. Є значний буфер».
Цей буфер, очевидно, включає Польщу, Румунію, Словаччину, а на закуску — Україну. Що ж, кожен має свою геополітичну етику. У Колбі вона проста: відступити від Дніпра, аби втримати Тайванську протоку.
Парадокс полягає в тому, що Колбі, попри всю його холодну логіку, не є ані кремлівським симпатиком, ані пацифістом. Навпаки — він хоче готуватися до великої війни. Просто іншої. І з іншим ворогом. Із серйозним, як він вважає. Не з п’яним ведмедем на бронетранспортері, а з електронним драконом, який виробляє чіпи і дивиться на Пентагон з-під моноброви Huawei.
А Україна? Україна — це в його очах тестовий полігон НАТО, який трохи затягнувся. Театр другорядної війни, яка чомусь перетворилася на головну новину CNN. А тепер Колбі каже: «Досить шоу. Вибачте, але нам треба готуватися до прем’єри на Тихому океані».
Що найцікавіше — Колбі зовсім не приховує своїх думок. У своїх статтях він буквально пише: підтримка України потрібна лише настільки, аби вона не програла. Але не настільки, аби вона виграла. Бо перемога України — це, як не парадоксально, теж «зайві витрати». Війна має бути контрольованою, стерильною, у межах дозволеної кровотечі.
Що це означає? Що ми — знову в ситуації, коли наша доля вирішується не в Києві і навіть не в Брюсселі, а у штабі Marathon Initiative, де Колбі креслить свої стратегічні мапи. Де Тайвань — це питання життя, а Україна — питання балансу витрат.
І що б там не казали про «незламність», варто визнати: у великій шахівниці Колбі ми не ферзь і навіть не тура. Ми — пішак, і наше завдання — протриматися на дошці якнайдовше. Бо іншого контакту з гросмейстером поки що не передбачено.
Наша влада дуже вальяжно і пофігістично віднеслася до роботи зі США. Чи так і планувалося?
